ВГСУ: Навіть не намагайтеся! Орган виконавчої служби або державний виконавець не несе грошової відповідальності за бездіяльність за ст. 625 ЦК України (ВГСУ від 13 грудня 2016р. у справі № 916/1405/16)

Фабула судового акту: Хоча законодавство теоретично і дозволяє стягнути збитки з органу державної виконавчої служби, на практиці це утопія. Якщо і існують такі рішення, то практично нічого не відоме про їх реальне виконання. До речі хто їх буде виконувати? Тільки добровільно сам орган державної виконавчої служби.

На фоні тотальної бездіяльності щодо рішення про стягнення коштів молодий юрист спробував за правила господарського судочинства притягти орган державної виконавчої служби ддо цивільної відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України – 3% річних та індекс інфляції за весь час бездіяльності. В результаті відмова всіх трьох інстанцій. Висновок судів – ст. 625 ЦК України – спеціальний вид цивільно-правової відповідальності боржника за  прострочення грошового зобов’язанні  і дійсно може виникати з делікту, тобто бездіяльності ВДВС. Проте, позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідним для відшкодування збитків (шкоди): 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини.

Слід додати, що на час закінчення розгляду цієї справи, ВДВС продовжував бездіяти і не вчиняв стягнення коштів з боржника.

Аналізуйте судовий акт: Внаслідок БЕЗДІЯЛЬНОСТІ фіскального органу суд стягнув шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання, з держави в особі Держказначейства (Київський апеляційний господарський суд від 14 листопада 2016р. у справі № 911/1361/16)

Накладення штрафу державним виконавцем за невиконання судового рішення органом ПФУ у випадку відсутності коштів є незаконним та не захищає право стягувача (ВСУ від 22 листопада 2016р. у справі № 21-1907а16)

На автомобіль впало дерево - хто відшкодовує шкоду? (Постанова ВГСУ у справі № 38/67 від 24.01.2012, судді: Овечкін В.Е., Чернова Є. В., Цвігун В. Л,)

СУД: КП –балансоутримувач будинку не відповідає за шкоду заподіяну падінням снігу з даху на авто, а паркувати авто у дворі будинку виявляється не можна (Господарський суд м. Києва у справі № 910/30089/15 від 22 листопада 2016р., суддя Морозов)

Виконавчий збір не стягується після спливу строку на добровільне виконання рішення суду, якщо д/в не вчиняв виконавчі дії, а боржник пізніше добровільно виконав рішення суду (ВСУ у справі №6-785цс15 від 6 липня 2015р.)

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року                                                                                                                                                         Справа № 916/1405/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія НІКО-ТАЙС", м. Київ,

на рішення господарського суду Одеської області від 13.09.2016

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016

у справі № 916/1405/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія НІКО-ТАЙС" (далі - Товариство), м. Київ,

до 1. Болградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ВДВС),                          м. Болград,

2. Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Казначейська служба), м. Одеса,

про стягнення 151 646,26 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

          Товариство звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ВДВС про стягнення через Казначейську службу (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 47 972,75 грн. - 3 % річних та 103 673,51 грн. інфляційних втрат в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної невиконанням рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2012 зі справи № 14/17-4794-2011, у зв'язку з бездіяльністю ВДВС.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.09.2016 у справі № 916/1405/16 (суддя Смелянець Г.Є.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 (судді Петров М.С. - головуючий, Разюк Г.П., Колоколов С.І.) у позові відмовлено повністю з посиланням на його необґрунтованість.

Товариство, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони у відповідності до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

       -  рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2012 у справі № 14/17-4794-2011 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" до приватного підприємства "ТОПРАК" задоволено:  стягнуто з приватного підприємства "ТОПРАК"  на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" 687 415,49 грн. основного боргу, 22 185,64 грн. пені, 412 449,29 грн.  штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежів, 68 741,55 грн.  штрафу за порушення відповідачем строку передачі належним чином оформленого екземпляра договору застави, 261 218,04 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 29 040, 20 грн. судового збору;    

      - 15.02.2012 ВДВС відкрито виконавче провадження № 32905306 про примусове виконання наказу господарського суду Одеської області від 30.01.2012 № 14/17-4794-2011 про стягнення з приватного підприємства "ТОПРАК"  (боржник) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (стягувач) 1 481 051,21 грн. Боржнику встановлено строк для добровільного виконання виконавчого документа - до 22.02.2012;

       -  ухвалою господарського суду Одеської області від 12.04.2013 у справі             № 14/17-4794-2011 здійснено заміну сторони (стягувача) у виконавчому  провадженні № 32905306 з товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" на її правонаступника -  товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія НІКО-ТАЙС";

      - постановою  ВДВС від 29.04.2013 про заміну сторони виконавчого провадження змінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні                          № 32905306 з товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" на її правонаступника -  товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія НІКО-ТАЙС";

       - ухвалою господарського  суду Одеської області від 14.01.2016 у справі  № 14/17-4794-2011 задоволено скаргу Товариства на бездіяльність ВДВС Болградського РУЮ Одеської області щодо виконання наказу господарського суду Одеської області від 30.01.2012 № 14/17-4794-2011: визнано незаконною бездіяльність ВДВС Болградського РУЮ Одеської області щодо виконання наказу господарського суду Одеської області від 30.01.2012 № 14/17-4794-2011;

      - станом на час звернення із даним позовом о суду наказ господарського суду Одеської області від 30.01.2012 зі справи № 14/17-4794-2011 не виконаний.

       Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з ВДВС 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму боргу в розмірі 1 481 050,21 грн. (визначену згідно з  судовим рішенням у справі № 14/17-4794-2011) в якості завданих йому збитків (втрат), у зв'язку із тривалим невиконанням ВДВС наказу господарського суду Одеської області від 30.01.2012 зі справи                                           № 14/17-4794-2011.

       Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

       За приписами статті 116 цього Кодексу виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.

        Законом України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції, далі - Закон) визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За приписами статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина перша статті 2 Закону).

За приписами частини другої статті 87 Закону збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 даної норми).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. За правилами розподілу обов'язку доказування позивачу слід довести наявність трьох перших елементів складу правопорушення належними та допустимими доказами.

Разом з тим, приписами частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 у справі № 6-38цс11).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання дійсно може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Виходячи зі змісту частини першої статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права,  встановивши, що правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення (у яких державна виконавча служба виступає інструментом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України); враховуючи те, що 3 % річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, а боржником у даному зобов'язанні є ПП "ТОПРАК", з якого і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не виконавча служба; беручи до уваги те, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідним для відшкодування збитків (шкоди), - дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Позивачем помилково ототожнюється сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження (деліктної відповідальності) з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед стягувачем. У зв'язку з чим, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, що склалися у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюються положення частини другої статті 625 ЦК України, та, відповідно, підстави для стягнення з ВДВС річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання - відсутні.

Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій, фактично дублюють його доводи при розгляді справи судами попередніх інстанцій, яким судами була надана належна правова оцінка в сукупності з встановленими обставинами справи. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

       Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 13.09.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі № 916/1405/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія НІКО-ТАЙС"- без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Палій                                                                           

Суддя                                                                                              І. Васищак

Суддя                                                                                              В. Селіваненко  


Джерело: protokol.com.ua

Нет комментариев
Добавить комментарий