Потерпілий може вимагати компенсації від винуватця ДТП навіть якщо його відповідальність застрахована, — ВСУ

Потерпілий може відмовитися від права вимоги до страховика та одержати повну компенсацію шкоди від особи, яка її завдала. Про це йдеться у постанові ВСУ від 14.09.2016 №6-725цс16 текст якої друкує

                                                                                                             Верховний Суд України
                                                                                                                    Іменем України
Постанова
14 вересня 2016 року м.Київ №6-725цс16
                                                               Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., СІМОНЕНКО В.М., ОХРІМЧУК Л.І., ЯРЕМИ А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» до Особи 6 про відшкодування шкоди, за заявою ПАТ «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.10.2015,

ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2014 року ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» звернулося до суду з позовом до Особи 6 про відшкодування шкоди.
Товариство зазначало, що 12.11.2012 Особа 6 під час керування автомобілем «DAIMLER-BENZ 412D», державний номерний знак №1, рухався із перевищенням швидкості, не зупинився на червоний сигнал світлофора та при виїзді на перехрестя, виявивши перешкоду, змінив напрямок руху, унаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки ЗАЗ-110206, державний номерний знак №2, власником якого є ПАТ «ЕК «Житомиробленерго».
25.07.2012 між Особою 6 та приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Лафорт» було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з терміном дії до 25.07.2013 та виплатою страхової суми в разі завдання шкоди майну в розмірі 50 тис. грн. на одну особу.
Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 8.02.2013 вартість відновлювального ремонту автомобіля ЗАЗ-110206, державний номерний знак №2, становила 20309 грн. 36 коп.
Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму матеріальної шкоди, заподіяної унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 20309 грн. 36 коп.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22.01.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19.05.2015, у задоволенні позову ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» відмовлено.
Ухвалою ВСС від 28.10.2015 касаційну скаргу ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.
У поданій до ВС заяві про перегляд судових рішень ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «ЕК «Житомир-обленерго» посилається на постанову ВС від 20.01.2016.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями п.4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12.11.2012 Особа 6, керуючи автомобілем «DAIMLER-BENZ 412D», державний номерний знак №1, рухався з перевищенням швидкості, не зупинився на червоний сигнал світлофора та при виїзді на перехрестя, виявивши перешкоду, змінив напрямок руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки ЗАЗ-110206, державний номерний знак №2, власником якого є ПАТ «ЕК «Житомиробленерго».
Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 20.11.2013 Особу 6 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу.
25.07.2012 між Особою 6 та ПрАТ «СК «Лафорт» було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з терміном дії до 25.07.2013 та зі сплатою страхової суми в разі завдання шкоди майну в розмірі 50 тис. грн. на одну особу.
Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 8.02.2013 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки ЗАЗ-110206, державний номерний знак №2, становить 20309 грн. 36 коп., а ринкова вартість цього ж автомобіля становить 12698 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована на
підставі укладеного між ним та ПрАТ «СК «Лафорт» поліса, згідно з яким передбачено ліміт відповідальності у зв’язку із заподіянням шкоди майну в розмірі 50 тис. грн., що, у свою чергу, повністю покриває заявлену до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування. Непред’явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення з нього завданої шкоди є підставою для відмови в позові до особи, яка заподіяла шкоду, у відповідному розмірі.
Разом з тим у постанові ВС міститься правовий висновок про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не має права відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, існує невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.
Відповідно до чч.1 та 2 ст.509 Цивільного кодексу зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника
виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, установлених ст.11 цього кодексу.
З огляду на зазначені положення ст.509 та з урахуванням приписів стст.11, 22, 599, 1166—1168 ЦК факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник — особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки — особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.
Так, відповідно до ст.999 ЦК законом може
бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним законом «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV.
Метою обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності закон №1961-IV (ст.3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 закону №1961-IV).
Згідно з ст.6 цього закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну
потерпілого.
За змістом стст.9, 22—31, 35, 36 закону №1961-IV, настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для виплати страховиком страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов’язання, в якому з правом потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для
виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов’язанні ним є страховик).
Разом з тим зазначені зобов’язання не заперечують одне одного. Деліктне зобов’язання — первісне, основне зобов’язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування — виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором необов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок щодо страхового відшкодування.
Особа реалізує свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (ч.2 ст.14 цього кодексу).
Відповідно до ст.511 ЦК зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором,
зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно із чч.1 та 4 ст.636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань — деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до
особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК підстав.
Потерпілий може відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов’язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди неправильно застосували норми стст.12, 14, 511, 636, 999, 1187 та 1194 ЦК, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування судових рішень.
Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВС за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВС не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність у ВС процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи
перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» задовольнити частково.
Ухвалу ВСС від 28.10.2015, ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 19.05.2015 та рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22.01.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Джерело: ЗіБ

Нет комментариев
Добавить комментарий