ВССУ: Боргова розписка не обов’язково повинна містити слово «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення зобов’язання «повернути гроші» (ВССУ у справі № 444/2909/15-ц від 21 грудня 2016р.)

Фабула судового акту: Начебто простий спір – стягнення коштів за борговою розпискою, проте розміщуємо спеціально, оскільки навіть тут думки суду першої та апеляційної інстанції розійшлися. Мав втрутитись суд касаційної інстанції, який скасував «творчість апеляції» та залишив в силі рішення суду першої інстанції. На наше переконання суд апеляційної інстанції відмовляючи у стягненні коштів позивачу за розпискою керувався не законом, а чимось іншим… 

Отже, відповідач взяв у позивача 10 000 дол. США, про що власноручно написав розписку, в якій заначив, що зобов’язується повернути кошти до 20 червня 2013 року. Тобто  підтвердив факт отримання коштів та факт прийняття на себе зобов’язання повернути кошти у встановлений термін. Суд першої інстанції стягнув і кошти, і відсотки.

Проте, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції з мотивів, що у розписці повинно бути обов’язково заначено, що «грошові кошти передаються у борг, в якості позики з обов’язком наступного повернення.»

ВССУ виконав свою функцію і скасував цю дурню суду апеляційної інстанції. ВССУ зазначив, що «досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.»

Таким чином, і без слів «борг» чи «позика» в розписці,  відповідач є боржником і повинен був повернути отримані кошти у встановлений термін. 

Аналізуйте судовий акт: ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)

Докази насильства при укладанні договору позики та покази свідків (Амвросіївський районний суд Донецької області, суддя Смольняков О. О. )

Неоднакове застосування судами норм у спорах з приводу договорів позики та боргових розписок ( Постанова ВСУ №6-63цс13)

Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

Розписки достатньо для підтвердження факту укладання сторонами договору позики (Подільський районний суд м. Києва, суддя Супрун Г. Б.)

 

 

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року                                                                                                                                                                              м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В., суддів:      Леванчука А.О.,   Ситнік О.М., Маляренка А.В.,   Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів за розпискоюза касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 05 червня 2012 року він надав ОСОБА_7 у борг кошти у розмірі 10 000 доларів США, про що відповідач власноручно написав розписку, відповідно до якої зобов'язався повернути 10 000 доларів США до 20 червня 2013 року.

Оскільки кошти відповідач не повернув, просив стягнути з нього борг у розмірі 234 900 грн та відсотки у розмірі 84 326 грн 75 коп.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від  04 лютого 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 борг у розмірі 234 900 грн та відсотки у розмірі 84 326 грн 75 коп.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що зобов'язання за розпискою відповідачем не виконані, тому сума позики та нараховані відсотки мають бути стягнуті на користь позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що з розписки не вбачається жодних обов'язків, які походять саме з боргових зобов'язань, тобто зобов'язань, які виникли внаслідок позики. Відповідач взяв на себе обов'язок повернути зазначені кошти, однак правову природу цих коштів як позики розписка жодним чином не підтверджує.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з копією розписки, підписаної ОСОБА_7, вбачається, що останній зобов'язався повернути ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі  10 000 доларів США до 20 червня 2013 року (а. с. 5).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, − незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд зазначав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Зокрема, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення. Відсутність такої умови є підставою для відмови у позові до позичальника про стягнення отриманих коштів.

Суд апеляційної інстанції вважав, що з розписки не вбачається жодних обов'язків, які походять саме з боргових зобов'язань, оскільки відповідач узяв на себе обов'язок повернути зазначені кошти, однак те, що зазначені кошти були взяті у борг у розписці не вказано.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527−545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Однією з умов належного виконання зобов'язання є його виконання належними суб'єктами.

Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У частині 1 ст. 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний особисто виконати зобов'язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 2 ст. 527 ЦК України виконання зобов'язання належним боржником або прийняття виконання належним кредитором визнається і у випадках здійснення цих дій уповноваженими особами.

Із розписки, підписаної ОСОБА_7 05 червня 2012 року вбачається, що він взяв на себе зобов'язання повернути ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США до 20 червня 2013 року (а. с. 5).

Таким чином, зобов'язання з повернення коштів ОСОБА_6  ОСОБА_7 підтвердив своїм підписом. Відповідач про проведення судової експертизи з метою встановлення справжності підпису у розписці, не клопотав. Відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг не є підставою вважати про відсутність зобов'язань з повернення грошових коштів.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

Оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому судове рішення апеляційного суду необхідно скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 339, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року скасувати, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 лютого 2016 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:           М.В. Дем'яносов          Судді: А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.М. Ситнік О.В. Ступак


Джерело: protokol.com.ua

Нет комментариев
Добавить комментарий