Житлові та спадкові спори! 10 судових рішень, які визначають практику у 2016 році

Похожее изображение1.  Права банка на виселення з іпотечної нерухомості "по-прежнему сильны". Незважаючи на усі розмови про те що виселити з житла не можуть без надання іншого жилого приміщення,  і що завжди запобігти виселенню можна народивши дитину або вже маючи неповнолітню дитину, ВСУ у цій постанові поставив крапку у цьому питанні. Якщо житло в іпотеці і кредитор звертає стягнення на іпотечне житло, виселення відбувається усіх і без надання іншого жилого приміщення.  Правові підстави для виселення це ст. 109 ЖК України та ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», які передбачають виняток із соціальної гарантії неможливості виселення людини на вулицю із житла без надання іншого жилого приміщення. Цей виняток – придбання житла за рахунок кредитних та забезпечення повернення кредиту цим житлом (іпотечний договір). Якщо боржник порушує умови кредитного договору закон надає право кредитору виселити його та усіх його співмешканців письмово попередивши про виселення за місяць. Так чи інакше і ВСУ говорить нам, що повертати кредити потрібно і зрештою не допоможуть ні мораторій, ні неповнолітні діти.    

Аналізуйте судовий акт: Банк має право виселити усіх мешканців при зверненні стягнення на іпотечне житло без надання іншого жилого приміщення (ВСУ у справі № 6-197цс16 від 22 червня 2016 р.)


2.  Вихід є: Зареєструвати місце проживання дитини можна без письмової згоди батька. Чудове рішення суду апеляційної інстанції за правилами адміністративного судочинства, в якому суд для вирішення життєвої проблеми позивача застосовує міжнародну Конвенцію «Про права дитини» як вище джерело права над підзаконним нормативно-правовим актом і посилається на прецеденти ЄСПЛ.

Проблема в наступному. Відповідно до пункту 14 Правил реєстрації місць проживання -  «у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).»

Як реєструвати дитину, коли батько дружини не дає письмової згоди і знаходиться, наприклад, в Росії, повністю невиконуючі батьківські обов’язки. Ця питання  не хвилювало суд першої інстанції, який відмовив у позові посилаючись на підзаконний акт – Порядок реєстрації місць проживання, ні тим більше відповідача – районний відділ реєстрації місця проживання.

Проте ст. 3 Конвенції «Про захист прав дитини», яку застосував суд апеляційної інстанції, передбачає, що «у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини,  пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Тому, позов матері було задоволено, скасовано рішення відділу реєстрації місця проживання про відмову у реєстрації дитини із матір’ю та зобов’язано відділ реєстрації місця  проживання зареєструвати дитину разом із матір’ю без письмової згоди батька.   

Суд апеляційної інстанції також підкреслив, що при ухваленні рішення суд повинен   "не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права та законності, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права," що не було зроблено судом першої інстанції. 

Аналізуйте судовий акт: Зареєструвати місце проживання дитини можна без письмової згоди батька, якщо суд встановить, що це відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Харківський апеляційний адміністративний суд від 03 листопада 2016р.)


3. Не підлягають виселенню з іпотечної квартири зареєстровані особи, якщо квартира НЕ була придбана за кредитні кошти, без надання іншого жилого приміщення.

  Хитромудра схема і лояльний суд першої інстанції не допомогли банку виселити людей, в тому числі неповнолітнього.

Так, зареєстрована особа взяла кредит у банку, проте не для покупки квартири, а для інших цілей. Як забезпечення повернення кредиту особа передала в іпотеку квартиру, в якій була зареєстрована разом із членами сім’ї. Далі, кредитні зобов’язання були порушені, і банк користуючись іпотечним застереженням продав цю квартиру третій особі, про було укладено та нотаріально посвідченого договір купівлі-продажу. Після цього третя особа звернулась до суду із позовом про виселення з купленої квартири всіх зареєстрованих осіб без надання іншого жилого приміщення.

Суд першої інстанції задовільнив позов посилаючись на підставі ст. 109 Житлового кодексу УРСР. Проте, суд апеляційної інстанції і з ним погодився суд касаційної інстанції відмовили у задоволенні позову зазначивши наступне. Оскільки квартира не була придбана за кредитні кошти, виселення з неї зареєстрованих осіб можливе тільки із наданням іншого жилого приміщення і тільки тоді застосовується ч. 4 ст. 109 ЖК УРСР.

Таким чином, ситуація «підвисла у повітрі» на роки. Третя особа - напевно підставний позаштатний співробітник банку - начебто власник квартири, а зареєстровані особи і далі будуть проживати в квартирі без можливості їх виселення на вулицю. Хоча скоріше за все наступним кроком банку буде надання цим особам житлового приміщення на порядок нижчого за вартістю та і в іншому районі, і таким чином,  боржників все ж таки виселять. Проте не на вулицю… 

Аналізуйте судовий акт: Не підлягають виселенню з іпотечної квартири зареєстровані особи, якщо квартира НЕ була придбана за кредитні кошти, без надання іншого жилого приміщення (ВССУ від 10 жовтня 2016р.)


4.  Дуже складно навіть через суд зняти неповнолітнього з реєстрації. Особа придбала квартиру, зареєструвалась в ній та зареєструвала свого неповнолітнього члена сім’ї. Згодом суд визнав право власності іншої особи на вказану квартиру, зобов’язав зареєстрованих осіб звільнити цю квартиру та передати новому власнику.   Новий власник подав рішення суду до органу Державної міграційної служби і цей орган зняв осіб з реєстрації вчинивши відповідну помітку в талонах. Такі дії органу Державної міграційної служби були оскаржені зареєстрованими особами у суді.  Ця справа розглядалась судами неодноразово і рішення були різні. 

У спорі існує правова колізія між непорушним правом власності особи на майно та ЗУ  «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зокрема ст. 7, яка визначає виключний перелік підстав для зняття особи з реєстрації серед яких немає «звільнити та передати квартиру», а є 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

І хоча ВСУ і підтвердив право власника майна вимагати усунення перешкод у користуванні власністю, проте прийшов до висновку, що ст. 7 зазначеного закону є спеціальною нормою для регулювання відносин в сфері зняття особи з реєстрації у житловому приміщенні, тому слід застосовувати саме її.

Аналізуйте судовий акт: Для зняття особи, в тому числі неповнолітньої, з реєстрації необхідно рішення суду із приписом «позбавити права користування житловим приміщенням» - приписи «визнати право власності, звільнити та передати квартиру» такого права не дають (ВСУ)


5. Спосіб захисту прав - позов власника про усунення перешкод в користуванні житлом зареєстрованою особою. Ця справа розглядалась судами неодноразово, і спочатку суди відмовляли у задоволенні позову власнику житла. Лише ВСУ ухвалив у справі нове рішення на користь власника житла, а не направив справу на новий розгляд, що буває не часто. ВСУ визнав зареєстровану особу, такою, що втратила право користування житловим приміщенням і, таким чином, вирішив проблему власника житла. Отже, маємо робочий спосіб захисту прав власника житла, застосовуючи який є можливість позбавлятись від зареєстрованих осіб (виселяти) без надання іншого жилого приміщення. 

Аналізуйте судовий акт: Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації (ВСУ від 16 листопада 2016 р., № 6-709цс16)


6. До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи. Постанова ВСУ черговий раз нагадує, що треба оформлювати або переоформлювати правовстановлюючи документи на землю за новим ЗК України. Таке поняття як право користування на підставі акту на право постійного користування відходить у небуття, тому тим у кого користування на землю досі підтверджено подібним документом слід нарешті його переоформити.     

Цікаво, що ВСУ підтвердив, що успадковується і право емфітевзісу, і право суперфіцію, і право сервітуту, проте право користування померлої особи на земельну ділянку зі смертю припиняється та не може бути включено до складу спадщини. 

Аналізуйте судовий акт: До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи ( ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16)


7. Після смерті боржника відбувається заміна його в кредитному зобов’язанні на спадкоємця, який надалі несе відповідальність перед банком у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Цілком логічна та справедлива постанова ВССУ, яка демонструє нам, що все ж таки існують випадки, коли економічно вигідно відмовитись від спадщини. Випадки, коли позичальник – боржник помирають звичайно непоодинокі. Після них залишаються іпотечні квартири, заставлене майно, нараховані штрафні санкції та просто борги підтверджені розписками. І тоді у спадкоємців виникає питання приймати чи не приймати спадщину?

ВССУ  застосував у цій постанові ст. 608 ЦК – відповідно до якої «зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.» Отже, якщо є спадкоємці, які вступили в спадщину, вони можуть виконати зобов’язання перед банком. Після вступу у спадщину відбувається заміна боржника у кредитному зобов’язанні і таким чином воно не припиняється.

Окрім цього ВССУ застосував і статтю 523 ЦК – згідно якої «порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.» Тобто, порука за спадкоємця може бути тільки добровільною, в противному випадку після заміни боржника у зобов’язанні раніше існуюча порука припиняється.

Важливий висновок ВССУ: вимога кредитора задовольняється єдиним платежом, але в межах вартості успадкованого майна. Якщо звісно банк та спадкоємець не домовляться про інше. Тобто, своїм власним майном згідно закону спадкоємець приймаючи спадщину не ризикує. Він не зобов’язаний як у давнину покривати борги пращурів! 

Аналізуйте судовий акт: Після смерті боржника відбувається заміна його в кредитному зобов’язанні на спадкоємця, який надалі несе відповідальність перед банком у межах вартості майна, одержаного у спадщину (ВССУ від 14 грудня 2016р. у справі 557/950/15-ц)


8.  Спадкоємець вважається таким, що проживав разом із спадкодавцем і прийняв спадщину, навіть, якщо перебував у тривалому відрядженні, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини. Трапилась життєва поширена серед заробітчан ситуація, коли помирають батьки – спадкодавці, а діти та онуки, перебуваючи за кордоном не мають можливості вчасно прийняти спадщину. І через деякий час все ж таки повертаючись на Батьківщину для вирішення цього питання стикаються з тим, що інші родичі, наступних черг спадкування, вже вступили «за них» у права спадщини та навіть успіли подарувати чи продати нерухомість. Починаються суди та інші неприємні речі…

ВССУ продемонстрував новаторське розуміння частини 3 ст. 1268 ЦК України – «прийняття спадщини», яка передбачає, що   «спадкоємець, який постійно проживав разом Із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.»

Так, розтлумачено поняття «постійно проживав разом із спадкодавцем». ВССУ підкресли, що тривалість спільного проживання спадкодавця із спадкоємцем законом не визначена та необхідно розрізняти: місце проживання та місце перебування особи. Місце проживання підтверджується реєстрацією, яка в даній справі і у спадкодавця, і у спадкоємця (позивача) була спільною.  Місце перебування, в даній справі це відрядження за кордон, яке може тривати роки, проте не впливає на прийняття спадкоємцем спадщини. ВССУ прийшов до висновку, що спадкоємець, перебуваючи за кордоном все одно вважається таким, що прийняв спадщину навіть, якщо повернувся з відрядження після закінчення строку для її прийняття, не заявив про сам факт її відкриття, та не вчинив жодних юридично значимих дій для прийняття спадщини.

Таким чином, такий спадкоємець має право власності на майно спадкодавця, яке вже було "успадковано" родичами наступних черг, і може звертатись із позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто з позовом до цих родичів.    

Ось, такий суперечливий підхід до процедури прийняття спадщини. Слово за Верховним Судом України.   

Аналізуйте судовий акт: Спадкоємець вважається таким, що проживав разом із спадкодавцем і прийняв спадщину, навіть, якщо перебував у тривалому відрядженні, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини (ВССУ від 2 листопада 2016р., № 716/309/14-ц)


9. Справа про договір довічного утримання - розтлумачення ВСУ. Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

У статті 746 ЦК України визначено, що сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач.

Крім того, у відповідності до частини другої статті 746 ЦК України якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним.

Таким чином, законодавець у ЦК України закріпив, що спільна сумісна власність за договором довічного утримання (догляду) виникає у випадку наявності кількох набувачів за цим договором та їхнім солідарним виконанням обов’язку за вказаним договором перед відчужувачем.

Системний аналіз вищезазначених норм цивільного та сімейного законодавства у своїй сукупності зумовлює висновок, що визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був даний договір укладено саме в інтересах сім’ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов’язки за таким договором солідарно з набувачем. 

Аналізуйте судовий акт: Поки що єдина позиція ВСУ, яка досліджує договір довічного утримання, зокрема зобов’язує суди завжди встановлювати в чиїх інтересах такий договір укладався і чи виконувався він (ВСУ від 13 квітня 2016р. у справі № 6-2891цс15)


10.  Суд надав особі додатковий строк для подачі нотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини, застосувавши аналогію закону. Питання прийняття спадщини чітко врегульовані нормами ЦК України. Так, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, законодавець презюмує, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, приймає спадщину без необхідності здійснення жодних дій для цього. У випадку, якщо спадкоємець все ж таки не бажає приймати спадщину, він має на протязі шести місяців подати нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини.

Але що робити, коли спадкоємець не бажає приймати спадщину і на протязі шести місяців не подав заяву про відмову від прийняття спадщини в силу певних обставин?

Чинним законодавством врегульовано можливість надання спадкоємцям додаткового строку для подання ними заяви нотаріусу про прийняття спадщини, якщо такий строк був пропущений з поважних причин. Так, як зазначено в ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Проте, надання спадкоємцям додаткового строку для подання ними заяви нотаріусу про відмову від прийняття спадщини чинним законодавством не передбачено.
Більше того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Листі від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 надав судам роз'яснення про неможливість встановлення судами додаткового строку для подачі спадкоємцем нотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини, оскільки це не передбачено чинним законодавством.

Проте Богунський районний суд м. Житомира прийшов до висновку, що спадкоємець пропустив передбачений законом строк для подачі нотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини з поважних причин, і, застосувавши аналогію закону, а саме ч. 3 ст. 1272 ЦК України, визначив спадкоємцю додатковий строк у два місяці для подачі ним заяви нотаріусу про відмову від прийняття спадщини.

Отже, грамотне застосування аналогії закону дозволяє захистити свої права, навіть всупереч висновкам та роз'ясненням судів вищих інстанцій.

Справу вів адвокат Тимофеєв Андрій Володимирович

Аналізуйте судовий акт: Суд надав особі додатковий строк для подачі нотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини, застосувавши аналогію закону (Богунський районний суд міста Житомира, суддя Зосименко О. М.)



---- Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу. ВСУ продовжує дивувати актуальними рішеннями. Ми всі знаємо, що у наш час люди не віддають борги добровільно, особливо, коли борги виникають з деліктів, наприклад ДТП чи позик. Як правило вже при наявності судового рішення про стягнення боргу, боржник стає НІЩЕБРОДОМ і переоформлює свою нерухомість на дружину чи іншого близького родича, наприклад дитину. При цьому поточний дохід боржник отримує «у конверті» і таким чином «вирішує» проблему свого безспірного боргу. При такій політиці найбільш простий та дешевий спосіб це укладання договору дарування, чим чимало  боржників і займаються.

Суди розглядали справу за позовом стягувача про законність дарування боржником своєї нерухомості дружині, зокрема укладання договору дарування цієї нерухомості. Коли справа дійшла до ВСУ, ВСУ визнав такий договір дарування фіктивним та недійсним, скасував три відмовні для стягувача рішення та направив справу на новий розгляд. ВСУ підкреслив, що якщо в судовому засіданні встановлено, що боржник знає про рішення суду про стягнення з нього боргу і дарує при цьому нерухомість своїй дружині, то такий договір дарування не направлений на настання реальних правових наслідків і є фіктивним.  Адже боржник міг передбачити для себе негативні наслідки у випадку звернення стягнення на цю нерухомість для виконання рішення суду про стягнення боргу. Тому має бути визнаний судом недійсним за позовом зацікавленої особи – стягувача.

Отже, дарування це не панацея – повертаємо борги вчасно! 

Аналізуйте судовий акт:  Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)


---Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу. Справа актуальна тим, що такі випадки дійсно трапляються доволі часто. Подружжя перебуваючи у шлюбі очевидно з метою заощадити на витратах домовилась з продавцем квартири і замість того щоб укласти договір купівлі-продажу нерухомості уклало договір дарування, де обдарованою стороною виступив чоловік (відповідач). Таким чином, квартира не стала спільною сумісною власністю подружжя.

Пізніше при розлученні дружина(позивач) заявила позов про визнання договору дарування удаваним і таким, що укладений з метою приховати договір купівлі-продажу квартири. Позивач також заявив вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю, про виділення ідеальних часток та припинення спільної сумісної власності та про відступлення від рівності часток подружжя при поділі майна в інтересах малолітніх дітей.

Цікаво, що суд першої інстанції частково задовільнив позов та визнав договір дарування удаваним, проте суди апеляційної та касаційної інстанцій скасували це рішення та відмовили у задоволенні позову. ВСУ ж побачив удаваність в договорі дарування і направив справу на новий розгляд.

ВСУ підкреслив, що судами невраховані наступні юридичні факти: розміщення в ЗМІ оголошення про продаж квартири і визнання цього факту відповідачем, зняття коштів відповідачем з депозитного рахунку до моменту укладення удаваного договору дарування і позивачем після - з метою купівлі спірної квартири, надання позики відповідачу з метою купівлі спірної квартири і визнання цього факту позикодавцем (свідок). Разом з цим відповідач не навів суду жодних мотивів передачі йому в дар квартири від третьої особи і в родинних стосунках відповідач не перебував з псевдодарувальниками.  Договір дарування є безоплатним, тому встановлення судами вищенаведених фактів свідчить про те, що укладений договір дарування квартири є удаваним.

Аналізуйте судовий акт: Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)


Джерело: protokol.com.ua

Нет комментариев
Добавить комментарий