Невиконання боржником рішення суду не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, — ВСУ

Картинки по запросу боржникНаявність судового рішення, яке не виконане боржником, не позбавляє права на штрафні санкції. Такій висновок зробив ВСУ в постанові №311/3310/14-ц.

                                                                                    Верховний Суд України
                                                                                          Іменем України
                                                                                              Постанова
21 вересня 2016 року                                                      м.Київ                                                №311/3310/14-ц
                                            Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ОХРІМЧУК Л.І.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М., ЯРЕМИ А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою ПАТ «КБ «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.09.2015,
                                                                                                                     ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2014 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до Особи 6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 22.10.2006 між ним та Особою 6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 7300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.
Відповідач зобов’язання за цим кредитним договором не виконав, унаслідок чого станом на 31.07.2014 утворилася заборгованість у розмірі 24895,49 грн.
Посилаючись на те, що Шевченківський районний суд м.Запоріжжя наказом від 7.07.2008 стягнув на користь банку з відповідача 5947,27 грн. заборгованості, проте останній не виконав цього наказу, позивач просив стягнути з Особи 6 20395,63 грн. заборгованості.
Василівський районний суд Запорізької області рішенням від 12.06.2015 відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк».
Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 23.07.2015 рішення суду першої інстанції змінив у частині правового обгрунтування підстави відмови в позові.
ВСС ухвалою від 23.09.2015 відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.
У заяві про перегляд ухвали ВСС від 23.09.2015 ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 ЦПК підстави — невідповідності зазначеної вище ухвали викладеному в постанові ВС від 23.09.2015 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обгрунтування заяви ПАТ «КБ «ПриватБанк» надало копію постанови ВС від 23.09.2015.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «КБ «ПриватБанк» доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За положеннями п.4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22.10.2006 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 7300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 1,9% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим
строком повернення, що відповідає строку дії картки. У подальшому банк збільшив кредитний ліміт на платіжну картку.
За п.9.12 умов і правил надання банківських послуг, з якими погодився боржник, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не поінформує іншу сторону про закінчення дії договору, він автоматично подовжується на той самий строк.
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя наказом від 7.07.2008 стягнув з відповідача на користь банку 5947,27 грн. заборгованості. За цим судовим наказом стягнуто заборгованість у повному обсязі, у тому числі за тілом кредиту — 4689,66 грн., за процентами — 1204,74 грн. Судовий наказ набрав чинності 23.11.2010.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та вважав спірний кредитний договір неукладеним, оскільки заява про видачу кредитних коштів підписана не Особою 6, а іншою особою, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обгрунтування підстави відмови в позові, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, вважав, що висновок експерта, покладений в основу рішення суду першої інстанції, не має правового значення, оскільки обставини щодо укладення спірного кредитного договору суд установив під час видачі зазначеного судового наказу, тому відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК вони не підлягають повторному доказуванню.
При цьому суд уважав, що з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора припиняються правовідносини сторін, які грунтуються на кредитному договорі, зокрема чергові платежі, сплата та нарахування процентів. Разом з тим може виникати грошове зобов’язання щодо повернення кредитних коштів у повному обсязі та нарахованих на цей час процентів, невиконання якого зумовлює відповідальність, передбачену ст.625 Цивільного кодексу.
Оскільки позивач не порушував питання про покладення на відповідача передбаченої цією статтею відповідальності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення
позовних вимог банку.
Разом з тим у постанові ВС від 23.09.2015, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що, виходячи із системного аналізу стст.525, 526, 599, 611 ЦК, змісту кредитного договору, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК. Висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що нарахування процентів за користування кредитом і пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання не передбачено, є неправильним.
Отже, існує невідповідність рішення суду касаційної інстанції, яке оскаржується, викладеному в постанові ВС від 23.09.2015 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах стст.599, 1048, 1054 ЦК.
Вирішуючи питання про правильність застосування в подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.
Відповідно до ст.599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду й такої ж якості.
За кредитним договором, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення §1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (чч.1, 2 ст.1054 ЦК).
Згідно із чч.1, 4 ст.631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права й виконати обов’язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом стст.525, 526 ЦК, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями ст.611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст.1048 ЦК передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до чч.1, 3 ст.1049 ЦК позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Виходячи із системного аналізу стст.525, 526, 599, 611 ЦК, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до п.6.6 кредитного договору боржник зобов’язаний у разі невиконання зобов’язань за договором на вимогу банку виконати зобов’язання щодо повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), сплати
винагороди банку (яка включає проценти за користування кредитом, у тому числі за користування простроченим кредитом та овердрафтом, плату за випуск/обслуговування платіжної картки, інші комісійні та штрафні санкції).
Однак суд апеляційної інстанції, установивши, що судове рішення про задоволення вимог кредитора боржник не виконав, дійшов помилкового висновку про припинення правовідносин сторін, які випливають із кредитного договору.
Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, що нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору з моменту ухвалення судового рішення не передбачено, не грунтується на вищезазначених нормах матеріального права.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові ВС від 23.09.2015, наданій заявником для порівняння.
Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми стст.599, 1048, 1054 ЦК, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у справі.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обгрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обгрунтоване рішення в справі неможливо.
Судові рішення у справі, яка переглядається, не містять висновків щодо строку дії кредитного договору, визначення розміру заборгованості з урахуванням процентів відповідно до ст.1048 ЦК, а також щодо того, чи в межах позовної давності пред’явлений позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Водночас відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК ВС розглядає справи за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.
Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВС ухвалити нове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВС
                                                                                                               ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.
Ухвалу ВСС від 23.09.2015 та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 23.07.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду 

апеляційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.


Джерело: zib.com.ua

Нет комментариев
Добавить комментарий