Ділите помешкання — діліть і кредит

Картинки по запросу раздел имущества

З правом на спільну сумісну власність на житловий будинок кореспондується боргове зобов’язання — повернення коштів, що позичалися на його придбання. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №334/5907/14-ц.


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

14 вересня 2016 року                  м.Київ                    №334/5907/14-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ОХРІМЧУК Л.І.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М., ЯРЕМИ А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 7 до Особи 8 про поділ майна подружжя та стягнення коштів, за заявоюОсоби 7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8.02.2016 та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 3.12.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року Особа 7 звернувся до суду з позовом до Особи 8 про поділ майна подружжя та стягнення коштів.

Позивач зазначав, що з 26.08.94 він перебував у

шлюбі з відповідачкою; у грудні 2013 року сімейні відносини припинено. Від шлюбу вони мають двох дітей.

За час шлюбу за спільні кошти ними було придбано житловий будинок, нежитлове приміщення, дві квартири та легковий автомобіль.

Крім того, позивач зазначав, що у нього з відповідачкою є боргові зобов’язання на суму 1631440 грн. перед Особою 9, які виникли внаслідок укладення ним в інтересах сім’ї договорів позики від 23.04, 16.08.2007, 18.02, 17.03.2008, за якими позивач отримав у борг кошти в розмірі $165 тис. для погашення кредитних зобов’язань перед банком. На ці кошти було придбано житловий будинок і здійснено його перепланування та ремонт. Із суми боргу повернуто $15 тис., $150 тис. не повернуто. Ленінський районний суд м.Запоріжжя рішенням від 5.05.2014 стягнув з позивача на користь Особи 9 зазначений борг. Після припинення сімейних відносин 6.06.2014 позивач повернув частину боргу Особі 9 у розмірі 800 тис. грн., про що стягувач видав йому розписку.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив здійснити поділ вказаного спільного сумісного майна подружжя з урахуванням боргових зобов’язань.

Ленінський районний суд м.Запоріжжя рішенням від 31.10.2014 позовні вимоги Особи 7задовольнив; у порядку поділу спільного майна подружжя виділив йому житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га за Адресою 1, та нежитлове приміщення за Адресою 2; визнав за ним право власності на вказані об’єкти; у порядку поділу спільного майна подружжя виділив Особі 8квартиру за Адресою 3, квартиру за Адресою 4 та 

легковий автомобіль Volkswagen Golf; стягнув зОсоби 8 340424,45 грн. боргових зобов’язань, сплачених позивачем на підставі рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 5.05.2014.

Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 3.12.2015, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 8.02.2016, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги Особи 7 задовольнив частково:

у порядку поділу спільного майна подружжя виділив Особі 7 нежитлове приміщення заАдресою 2 та квартиру за Адресою 3;

визнав за Особою 7 право власності на вказане нежитлове приміщення, припинивши право власності Особи 8 на нього;

у порядку поділу спільного майна подружжя виділив Особі 8 житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га за Адресою 1, квартиру за Адресою 4 та легковий автомобіль Volkswagen Golf;

 стягнув з Особи 8 на користь Особи 7 23371 грн.;

у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 8.02.2016 та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 3.12.2015 Особа 7просить скасувати ці судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч.4 ст.65 Сімейного кодексу та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС від 19.06.2013 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми

матеріального права.

На обгрунтування заяви Особа 7 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.05.2010, 21.03 і 14.11.2012 та постанови ВС від 19.06.2013.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 7 доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26.08.94 Особа 7 і Особа 8 уклали шлюб, який був зареєстрований Запорізьким міським відділом РАГС. Від шлюбу вони мають двох дітей.

На підставі рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 14.07.2014 цей шлюб розірвано.

За час шлюбу сторони придбали майно, зокрема житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,0576 га за Адресою 1; нежитлове приміщення за Адресою 2; квартиру

за Адресою 3; квартиру за Адресою 4 та легковий автомобіль Volkswagen Golf.

Житловий будинок за Адресою 1 придбано за кредитні кошти, надані Особі 8 закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» за кредитним договором від 5.04.2007. З метою погашення цього кредиту, а також для здійснення переобладнання та ремонту вказаного будинку Особа 7 в інтересах сім’ї уклав з Особою 9
договори позики від 23.04, 16.08.2007, 18.02, 17.03.2008, за якими позивач отримав у борг кошти в розмірі $165 тис. Із суми боргу повернуто позикодавцю $15 тис., $150 тис. не повернуто. Ленінський районний суд м.Запоріжжя рішенням від 5.05.2014 стягнув з позивача на користь Особи 9 зазначений борг.

6.06.2014 позивач повернув частину боргу позикодавцю в розмірі 800 тис. грн., про що останній видав йому розписку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Особи 7, суд першої інстанції здійснив поділ спільного сумісного майна подружжя з урахуванням боргових зобов’язань за договорами позики, застосувавши положення ч.4 ст.65 СК. При цьому установив, що майно неможливо поділити відповідно до ідеальних часток і що у сторін виникли двосторонні зобов’язання: у відповідачки перед позивачем — на суму 400 тис. грн. сплачених ним боргових зобов’язань, які підлягають поділу, а у позивача перед відповідачкою — на суму 59575,55 грн. у зв’язку з виділенням більшої частки майна в натурі порівняно з ідеальною часткою. Суд вважав, що ці вимоги є зустрічними та однорідними, тому вони частково зараховуються на суму 59575,55 грн. і стягненню з відповідачки підлягають боргові зобов’язання у розмірі 340424,45 грн. з урахуванням цих зустрічних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав безпідставним стягнення з відповідачки боргових зобов’язань за договорами позики, сплачених позивачем на підставі судового рішення, оскільки вирішальним значенням є встановлення факту укладення договору позики в інтересах сім’ї, проте відповідач не довів цього належними та допустимими доказами.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.05.2010, 21.03 і 14.11.2012, наданих заявником для порівняння, містяться висновки про те, що, за положеннями ст.65 СК, у разі укладення одним з подружжя за час шлюбу договору позики (кредиту) в інтересах сім’ї предметом поділу спільного сумісного майна подружжя буде не тільки майно, а й борги за цим договором. Так, у разі придбання подружжям будинку в кредит боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, хто безпосередньо уклав кредитний договір.

У постанові ВС від 19.06.2013, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов’язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім’ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім’ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використано не на задоволення потреб сім’ї, а на інші потреби, не створює обов’язків для іншого з подружжя.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч.4 ст.65 СК та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному в

постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Статтею 60 СК визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майном як особливим об’єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ч.1 ст.190 Цивільного кодексу).

Згідно із ч.1 ст.61 СК об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст.65 СК встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов’язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов’язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов’язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

У справі, яка переглядається, суд установив, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано житловий будинок, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту цього будинку.

Однак, дійшовши зазначених висновків на підставі встановлених фактичних обставин, суди залишили поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених коштів будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов’язання в інтересах сім’ї у вигляді повернення позиченої суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Таким чином, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не взяв до уваги, що з правом на спільну сумісну власність на житловий будинок кореспондується боргове зобов’язання —

повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення ч.4 ст.65 СК, рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові ВС від 19.06.2013 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права, що відповідно до ст.3604ЦПК є підставою для скасування рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Разом з тим для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносили сторони свої особисті кошти в рахунок погашення зобов’язань за договорами позики.

Однак установлення цих обставин не віднесено до повноважень ВС, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі.

Таким чином, оскільки суд не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 8.02.2016 та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 

3.12.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.


Джерело: zib.com.ua


Інформація від нашого сайту legal.co.ua
Вам необхідна наша допомога?
1. Зателефонуйте нам:
+ 38 (099) 9817805
+ 38 (063) 6736351
2. Напишіть нам:
shashlykov@legal.co.ua
globus.nikopol@gmail.com
3. Приходьте до нас:
м. Нікополь, вул.Першотравнева, 1
м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 5

Пам'ятайте, ми готові вирішити Вашу проблему!

Нет комментариев
Добавить комментарий