Можливість стягнення коштів з банку. Міф чи реальність?

На сьогоднішній день, позитивний результат в судовому процесі по стягненню коштів ще не є гарантією їх отримання, оскільки потім, на стадії виконавчого провадження, виникає безліч проблем та ускладнень.

По-перше, для того, щоб державним виконавцем вчинялись будь-які дії, потрібно кожного тижня навідуватись до нього та контролювати його роботу. Законом України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладені обов'язки щодо розшуку майна боржника, накладення арешту на це майно, звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями та ін. Не зважаючи на це, якщо стягувач не подає виконавцю відповідних клопотань, з власної ініціативи він покладені на нього законом обов'язки здійснювати не квапиться.

По-друге, навіть у разі подання до державного виконавця клопотань про накладення арешту на кошти боржника або про звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон боржника, державний виконавець може ухилятись від вчинення даних дій, що в подальшому може спричинити негативні наслідки.

Розглянемо дану ситуацію на реальному прикладі, коли невчинення виконавцем виконавчих дій та затягування виконавчого провадження призвело до того, що виконання рішення суду стало взагалі неможливим, оскільки розпочалась процедура ліквідації боржника - юридичної особи.

Нажаль така ситуація є досить поширеною у випадках стягнення коштів саме з фінансових установ.

В січні 2015 року судом було видано виконавчий лист про стягнення заборгованості за депозитним договором з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

В лютому 2015 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за даним виконавчим листом, на цей час ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» був платоспроможним та без обмежень здійснював свою діяльність.

18 лютого 2015 року через канцелярію Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві було подану заяву про накладання арешту на кошти боржника, але ніяких дій на виконання цієї заяви виконавцем не було вжито.

З офіційного сайту Національного банку України стало відомо про те, що Національний банк України в лютому 2015 року прийняв рішення про підтримку ліквідності Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит») та надання стабілізаційного кредиту для забезпечення своєчасного виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками - фізичними особами. (постанова Правління №101/БТ від 12 лютого 2015 року)

Після цього, в червні 2015 року Національний банк України знову прийняв рішення про підтримку ліквідності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та надання стабілізаційного кредиту для забезпечення своєчасного виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками - фізичними особами. (постанова Правління №367/БТ від 10 червня 2015 року)

6 липня 2015 року, представник стягувача звернувся із повторною заявою про накладання арешту на кошти боржника до державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, але жодних дій направлених на виконання клопотання виконавцем знову не було проведено.

Оскільки державні виконавці в добровільному порядку не мають бажання здійснювати обов'язки, які на них покладаються законом, доводиться їх стимулювати шляхом подачі скарги на їхні дії чи бездіяльність до суду.

Тому до суду була подана скарга на дії державного виконавця, яку було задоволено частково.

Так ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року було визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві щодо не розгляду заяв представника стягувача про накладення арешту на кошти боржника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в межах суми стягнення (від 18.02.2015р. та 06.07.2015р.) та невинесення постанови щодо арешту грошових коштів боржника в рамках виконавчого провадження.

Крім того, виконавча служба не тільки затягувала виконавче провадження, але й протиправно перешкоджала виконанню рішення суду про стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Так, 14.07.2015р. начальником Управління держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які перебувають на виконання у відділі державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві та виконавчі провадження, які перебувають на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, у зведене виконавче провадження відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження».

Зауважимо те, що таке об'єднання взагалі є незаконним, оскільки основним норматино-правовим актом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій є Закон України «Про виконавче провадження».

В ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» визначена підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень.

Так, згідно ч. 2 зазначеної статті, на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», як боржник у даному виконавчому провадженні, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не є органом державної влади чи місцевого самоврядування.

Крім того, сума зобов'язання, яка підлягає стягненню з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» є меншою ніж три мільйони гривень, а тому також не відповідає вимогам ч. 2 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження».

Стосовно вищезазначеної норми Закону у своїй постанові від 11 вересня 2013 року № 6-68цс13 Верховний суд України виніс наступну правову позицію: «Постановляючи ухвалу про визнання дій державного виконавця незаконними суд виходив із того, що після приєднань виконавчих проваджень до вже існуючого зведеного виконавчого провадження вони перестали існувати як окремі виконавчі провадження і передавати їх на виконання до іншого відділу державної виконавчої служби можливості не було, а можливість їх вилучення із зведеного виконавчого провадження законом не передбачена. До того ж до підвідомчості відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в області віднесено виконання конкретного рішення, сума зобов'язань за яким перевищує встановлені ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» межі, а не сукупна сума зобов'язань за кількома рішеннями.»

На підставі вищевикладеного до суду були подані скарги про визнання дій направлених на передачу та об'єднання виконавчих проваджень незаконними. Судом обидві скарги було задоволено, визнано такі дії незаконними та скасовано постанову про прийняття виконавчого провадження для об'єднання.

Однак, поки відбувався процес оскарження дій виконавчої служби, стягувачем була отримана постанова про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з винесенням Постанови Правління НБУ від 24.12.2015 №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015р. №230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатору банку».

В результаті чого рішення про стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» так і не було виконано, а стягувач змогла отримати свої кошти лише в межах гарантованої суми відшкодування.

Тобто, протягом тривалого часу органами ДВС не здійснювалось жодних дій направлених на виконання рішення суду, а лише затягувався процес шляхом незаконної передачі виконавчого листа з одного відділу до іншого, що призвело до втрати можливості його виконання взагалі.

Ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

За п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) Висока Договірна Сторона зобов'язана гарантувати кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків справедливий судовий розгляд впродовж розумного строку.

Оскільки законодавством передбачена процедура судового захисту при завданні шкоди незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади до суду було подано позов про стягнення грошових коштів за рахунок держави.

Як роз'яснено в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Стягнення зазначеної шкоди здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Наголошуємо на тому, що для отримання позитивного результату в такій категорії позовів обов'язковою умовою є попереднє оскарження дій державного виконавця для встановлення судовим рішенням протиправності дій та бездіяльності державного виконавця.

Таким чином, оскільки, в нашому випадку, дії співробітників державної виконавчої служби неодноразово були визнані судовими рішеннями неправомірними і ці обставини в силу ст.61 ЦПК України не потребують доказування, а відтак - заподіяння позивачу майнової та моральної шкоди, пов'язаної з порушенням її законних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, знайшли своє підтвердження в процесі розгляду цієї цивільної справи.

На обґрунтування зазначених висновків необхідно послатись також на практику розгляду справ Європейським судом з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні.

Зокрема в рішенні по справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина суду. А оскільки п.1 ст.6 §1 Конвенції про права людини і основоположних свобод гарантує кожному право на суд, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

За цим посиланням в Єдиному державному реєстрі судових рішень розміщено рішення Апеляційного суду м. Києва, яким по даній справі було стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою 3504030 на користь стягувача кошти на відшкодування майнової шкоди (сума коштів, яка була зазначена у виконавчому листі, крім отриманої гарантованої суми вкладу) та 5 000 (п'ять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві.

Підсумовуючи все вищевикладене, зазначимо, що для того щоб перестрахуватись від втрати можливості повернути свої кошти, у разі ліквідації боржника у виконавчому провадженні, радимо обов'язково одразу подавати до суду скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця. Так, по-перше, у разі задоволення скарги суд зобов'яже державного виконавця вчинити арешт чи інші дії, або навпаки скасує незаконну постанову, а по-друге, в подальшому це послужить доказовою базою в позові про стягнення коштів за рахунок держави.

Найголовніше - це зайняти активну позицію у відстоюванні своїх порушених прав недобросовісними банкірами, інакше шанси на повернення коштів дуже мізерні.

Джерело: jurliga.ligazakon.ua

Нет комментариев
Добавить комментарий