ВСУ: Страховик має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права (ВСУ від 31 травня 2017р. у справі № 6-2969цс16)

Картинки по запросу страховик

31 травня 2017 року Верховний Суд України розглядаючи справу про відшкодування шкоди в порядку регресу зробив правовий висновок у справі  № 6-2969цс16 про те, якщо страхової виплати  недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.

При цьому в Законі № 1961-IV визначено порядок розрахунку шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі – Методика).

Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості  відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку – це та сума, яку за Законом № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування.

З огляду на зазначене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу, – це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Також згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року.

Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналізуйте судовий акт: Моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика є день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов’язанні) (ВСУ від 05.04.2017 № 6-2806цс16)

Регрес або право зворотної вимоги є завжди у особи яка відшкодувала потерпілому шкоду за винуватця ДТП (ВСУ від 16 листопада 2016р. № 6-2188цс16)

Оцінка шкоди заподіяної ТЗ у ДТП повинна відображати реальну вартість пошкодженого майна та враховувати його фізичний знос на момент заподіяння такої шкоди потерпілому (ВГСУ у справі № 917/468/16 від 14 грудня 2016р.)

Застраховане майно, якому заподіяна шкода, але яке знаходиться на території АТО, не породжує обов’язку страховика щодо виплати страхового відшкодування (ВСУ від 3 лютого 2016р. у справі № 3-1289гс15)

МТСБУ відшкодовує шкоду заподіяну у ДТП потерпілому невстановленим транспортним засобом, який втік та зник (ВССУ у справі №6-2328св13)

Навіть якщо автомобіль був застрахований шкода заподіяна при ДТП може бути відшкодована судом у загальному порядку без звернення потерпілого до страховика (ВСУ від 20 січня 2016р.)

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

31 травня 2017 року

 

м. Київ


Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:    

головуючого

суддів:

 

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

 

Охрімчук Л.І.,

 

Романюка Я.М.,

за участю представника Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» ОСОБА_1,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_2, третя особа – Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про відшкодування шкоди в порядку регресу за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» (далі – ПАТ «СК «Країна») звернулося до суду з указаним позовом, на обґрунтування якого зазначило, що 19 березня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля марки Subaru, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2. Подільський районний суд м. Києва постановою від 22 квітня 2013 року визнав ОСОБА_2 винним у вказаній ДТП. Унаслідок ДТП застрахований автомобіль ОСОБА_3 отримав механічні пошкодження. На час вчинення ДТП транспортний засіб Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить потерпілому ОСОБА_3, був застрахований у ПАТ «СК «Країна» на підставі договору добровільного страхування від 25 червня 2012 року НОМЕР_3.

Посилаючись на те, що ПАТ «СК «Країна» сплатило потерпілому страхове відшкодування в розмірі 31 тис. 755 грн, а Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі ‒ ВАТ «НАСК «Оранта»), в якому застрахував свою цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2, сплатило позивачеві страхове відшкодування лише на суму 16 тис.
23 грн 7 коп., позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу 15 тис. 732 грн.

Суди розглядали справу неодноразово.

Подільський районний суд м. Києва рішенням від 4 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд м. Києва 29 червня 2016 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СК «Країна» матеріальну шкоду в розмірі 15 тис. 732 грн; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 вересня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві ОСОБА_2 порушується питання про скасування рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від            8 вересня 2016 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав:

неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1194 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України);

невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 27 Закону України від  7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування», статей 993, 1194 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2015 року, постанови Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, 2 грудня 2015 року,
24 лютого та 18 травня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «СК «Країна» ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди встановили, що 19 березня 2013 року сталася ДТП за участю автомобіля Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля марки Subaru, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2. Унаслідок пригоди автомобіль ОСОБА_3 отримав механічні пошкодження.

Подільський районний суд м. Києва постановою від 22 квітня 2013 року визнав ОСОБА_2 винним у вказаній ДТП.

На час скоєння ДТП транспортний засіб Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить потерпілому ОСОБА_3, був застрахований у ПАТ «СК «Країна» на підставі договору добровільного страхування від 25 червня 2012 року НОМЕР_3.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскольд ЛЦ» (далі – ТОВ «Аскольд ЛЦ») склало рахунок-фактуру від 22 березня 2013 року НОМЕР_4, відповідно до якого вартість ремонту становила 32 тис. 555 грн.

1 квітня 2013 року страхувальник ОСОБА_3 подав до ПАТ «СК «Країна» заяву про виплату страхового відшкодування.

З метою визначення вартості збитку, заподіяного пошкодженням у ДТП застрахованого транспортного засобу Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, було складено звіт від 3 квітня 2013 року НОМЕР_5 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, та калькуляцію НОМЕР_6 до нього, відповідно до яких вартість відновлювального ремонту складала 32 тис. 566 грн 32 коп. з ПДВ (без урахування фізичного зносу), розмір збитку – 16 тис. 23 грн 7 коп. з ПДВ (з урахування фізичного зносу).

У зв’язку з настанням страхової події, на виконання умов договору страхування від 25 червня 2012 року НОМЕР_3 ПАТ «СК «Країна» склало страховий акт від 22 квітня 2013 року НОМЕР_7, в якому містився, зокрема, розрахунок суми страхового відшкодування: вартість відновлювального ремонту становила 32 тис. 555 грн; франшиза – 800 грн, тому виплаті підлягало страхове відшкодування в розмірі 31 тис. 755 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 25 квітня 2013 року НОМЕР_8 ПАТ «СК «Країна» виплатила страхове відшкодування в розмірі 31 тис. 755 грн на рахунок ТОВ «Аскольд ЛЦ».

Згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 жовтня
2012 року НОМЕР_9 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта» з лімітом за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50 тис. грн з нульової франшизою.

29 серпня 2013 року ВАТ НАСК «Оранта» сплатило позивачеві страхове відшкодування на суму 16 тис. 23 грн 7 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума матеріальної шкоди знаходиться в межах ліміту відповідальності за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а рахунок-фактура не підтверджує розміру реально понесених витрат на ремонт автомобіля.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до звіту від             3 квітня 2013 року НОМЕР_5 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Nissan Armada, державний номерний знак НОМЕР_1, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становила 16 тис. 23 грн 7 коп. Саме цю суму й сплатило ВАТ НАСК «Оранта» позивачеві. У свою чергу, оскільки позивач сплатив потерпілому страхове відшкодування в розмірі 31 тис. 755 грн, то на підставі статті 1194 ЦК України з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СК «Країна» було стягнуто різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, виплаченим ВАТ НАСК «Оранта» у розмірі 15 тис. 732 грн.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 квітня 2015 року, наданою заявником для порівняння, відмовив у відкритті касаційного провадження. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції в цій справі та відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог до винуватця ДТП про відшкодування ним різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, виплаченим його страховиком, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині вимог до винуватця ДТП, помилково посилався на статтю 1194 ЦК України.

У наданій для порівняння постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року зазначено, що у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора в зобов’язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та в межах загального строку позовної давності переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановою від 2 грудня 2015 року, наданою заявником на підтвердження своїх вимог, відмовила в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю, адже ухвала суду касаційної інстанції про залишення в силі рішення суду першої інстанції постановлена законно. У своєму рішенні суд першої інстанції ухвалив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, як і у справі, яка переглядається. При цьому розрахунок вартості майнової шкоди, завданої власнику транспортного засобу, проводився з урахуванням того, що на момент виникнення ДТП модель автомобіля позивача вже була знята з виробництва.

Постановою судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року, зокрема відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки наведені заявником судові рішення не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 993, 1166, 1194 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 29 Закону України від 1 липня 2004 року  № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року, на яку також посилається заявник, зазначено, що оскільки у спірному зобов’язанні відбулася заміна кредитора – страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Викладене свідчить про те, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом положень статті 1194 ЦК України, покладені в основу судових рішень, які переглядаються, різняться з висновками, зробленими в указаній для прикладу й наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          30 квітня 2015 року.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.

При цьому в Законі № 1961-IV визначено порядок розрахунку шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі – Методика).

Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості  відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку – це та сума, яку за Законом № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування.

З огляду на зазначене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу, – це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Також згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року.

Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, врахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Судові рішення, які заявник просить переглянути, є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального права.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
8 вересня 2016 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2016 року відмовити.

Постанова є о

Нет комментариев
Добавить комментарий