ВАСУ: Спеціальний Закон України «Про доступ до публічної інформації» має пріоритет перед іншими і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від законів, що регулюють їх діяльність (спр. № К/800/10319/16, 05.14.17)

Картинки по запросу закон

Фабула судового акту: Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій  управління ДФС (відповідач) щодо ненадання на його запит інформації, яка стосувалась сум заборгованості одного з підприємств по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Підставою подання позову стала відмова відповідача у наданні запитуваної інформації, оскільки вона, нібито, є інформацією з обмеженим доступом.  При цьому ДФС послалось на приписи п.17.1.9 статті 17 Податкового кодексу України згідно з якими платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну  інформацію, державну, комерційну або банківську таємницю.

Постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги були задоволені  повністю, але апеляційним судом прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегі суддів ВАСУ погодилась саме з рішенням суду першої інстанції, залишивши його в силі. При цьому ВАСУ зробив наступні висновки:

- з аналізу норм діючого законодавства слідує, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність;

- відповідач, при вирішенні питання про доступ до запитуваної позивачем інформації, повинен був керуватися не Податковим кодексом, а Законом;

- за приписами ч. 2 ст. 6 Закону обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, що зазначені в цьому законі;

- згідно з ч. 1 ст. 22 Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону. І цей перелік є вичерпним;

За висновком суду касаційної інстанції відповідач не надав обґрунтувань того, що запитувана позивачем інформація належить до інформації з обмеженим доступом, яка містить конфіденційну інформацію, державну, комерційну або банківську таємницю.

Аналізуйте судовий акт:  Обов'язок надання інформації на вимогу АМКУ повинен виконуватися незалежно від того, чи розпочата органом АМКУ справа про порушення конкурентного законодавства (ВГСУ у Справі № 910/2943/15-г)

ВАСУ: Розпорядник інформації, який не володіє нею, але якому за характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити запит належному розпоряднику, повідомивши про це запитувача (справа К/800/63876/13, 18.04.17)

НЕ підлягає обмеженню в наданні за запитами відомостей про осіб, умови отримання ними у користування або у власність державного або комунального майна, копії відповідних договорів, які містять таку інформацію (ВСУ № 299/2507/14-а, від 08.11.16);

Ігнорування адвокатського запиту: суд визнає але закриває провадження у зв’язку із закінченням строків передбачених ст. 38 КУпАП (Апеляційний суд Київської області від 17 жовтня 2016р. у справі №362/3117/16-п);

Платники податків вправі НЕ надавати відповіді на запити податкових органів у разі, якщо такі запити не відповідають вимогам закону (Київський апеляційний адміністративний суд справа № 826/4249/13-а

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2017 р.                               м. Київ                              К/800/10319/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого                                                                       Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів                                                                                     Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.

секретаря судового засідання                                                   Музички Н.В.,

за участю:

представника відповідача - Бойко В.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

          за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Запорізької області (далі - ГУ ДФС України у Запорізької області) про визнання дій протиправними,

          за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року,

   В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій ГУ ДФС України у Запорізької області щодо ненадання інформації на запит позивача від 16 липня 2014 року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 5 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУ ДФС України у Запорізької області щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_3 від 16 липня 2014 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 5 листопада 2015 року, прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції і стягнути з відповідача судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 87 грн 71 коп.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником магазину промислових товарів, розміщеного в житловому багатоквартирному будинку (колишня квартира) в смт Якимівка Запорізької області.

У смт Якимівка всі житлово-комунальні послуги надає Якимівське орендне підприємство «Виробниче об'єднання житлово-комунального господарства та побутового обслуговування» (далі - Підприємство) яке є банкрутом.

Згідно з інформацією Якимівської районної ради від 6 липня 2015 року, заборгованість Підприємства по орендній платі на 1 травня 2015 року становить 813146, 19 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 1 липня 2014 року у справі №223/5009/326/11, визнані вимоги до Підприємства кредиторів - КСП «ЗАПОРІЖЗЕЛЕНГОСП» Запорізької обласної ради в розмірі 7571,80 грн, дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України», в розмірі 722945,51 грн, Управління пенсійного фонду України в розмірі 1087565,01 грн.

16 липня 2014 року ОСОБА_3 надіслав на адресу електронної пошти ГУ ДФС України у Запорізької області запит на інформацію, в якому просив надати інформацію про суму заборгованості Підприємства по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також надати інформацію по заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підприємствами Запорізької області, що надають житлово-комунальні послуги населенню.

20 липня 2015 року відповідач направив на адресу позивача відповідь, якою відмовлено у наданні запитуваної інформації, оскільки запитувана позивачем інформація  є інформацією з обмеженим доступом.  При цьому, ГУ ДФС України у Запорізької області посилалося на приписи п.17.1.9 статті 17 Податкового кодексу України згідно з якими платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну     інформацію, державну, комерційну або банківську таємницю, та зазначає, що надання інформації за запитом стосовно заборгованості зі сплати єдиного внеску на обов'язкове державне соціальне страхування можливе за умови виконання вищезазначених норм Закону або згоди платника податків на розголошення такої інформації.

Згідно з частиною 1 статті 1 Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня  2011 року №2939-VI (далі - Закон) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

З аналізу норм діючого законодавства слідує, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність.

Тобто, відповідач, при вирішенні питання про доступ до запитуваної позивачем інформації, повинен був керуватися не Податковим кодексом, а Законом.

За приписами частини 2 статті 6 Закону обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше (частина 4 статті 6 Закону).

Як свідчать матеріали справи,     за запитом позивача раніше така інформація йому надавалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а з набранням чинності Закону України від 4 липня 2013 року №406 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із проведенням адміністративної реформи» повноваження щодо надання вказаної інформації надано ГУ ДФС України у Запорізької області.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Законодавцем визначений вичерпний перелік для відмови у задоволенні запиту про надання інформації.

Однак, відповідач не надав обґрунтувань того, що запитувана позивачем інформація належить до інформації з обмеженим доступом, яка містить конфіденційну інформацію, державну, комерційну або банківську таємницю.

За приписами статті 13 Закону розпорядники інформації зобов'язані надавати за запитами інформацію, у тому числі, що представляє суспільний інтерес (суспільно необхідну інформацію).

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що запитувана позивачем інформація про заборгованість Підприємства, яке оголошено банкрутом і в той же час продовжує залишатися монополістом з надання усіх видів житлово-комунальних послуг в смт Якимівка, є інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), а, відтак, відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у наданні запитуваної ним інформації     про суму заборгованості підприємства зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування підприємствами Запорізької області, що надають житлово-комунальні послуги населенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, оскільки дії      ГУ ДФС щодо ненадання інформації на запит позивача є неправомірними.

За таких обставин судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, у зв`язку з чим його рішення підлягає скасуванню.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 6 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вимога позивача про повернення судового збору за подання касаційної скарги у сумі  87 грн 71 коп., згідно з квитанцією №ПН606 від 8 квітня 2016 року, підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 94, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів  

                                                      

У Х В А Л И ЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року скасувати, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 5 листопада 2015 року залишити в силі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань  суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби України у Запорізької області на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 87 грн 71 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                            Ю.Й. Рецебуринський          

Судді                                                                        М.М. Олексієнко

                                                                                      І.В. Штульман


Джерело: protokol.com.ua


Вам необхідна наша допомога?
1. Зателефонуйте нам:
+ 38 (099) 9817805
+ 38 (063) 6736351
2. Напишіть нам:
denis.shashlykov@gmail.com
globus.nikopol@gmail.com
3. Завітайте до нас:
м. Нікополь, вул.Першотравнева, 1
Ми готові вирішити Вашу проблему!

Нет комментариев
Добавить комментарий